Конвенція про права дитини

Конвенція від 20.11.1989
ДАТА ПІДПИСАННЯ: 20.11.89 р.
ДАТА ПІДПИСАННЯ УКРАЇНОЮ: 21.02.90 р.
ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 27.02.91 р., Постанова ВР УРСР N 789-XII

* Набула чинності 2 вересня 1990 р., для України - 27 вересня 1991 р.

ПРЕАМБУЛА

Держави - сторони цієї Конвенції, вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті ООН, визнання властивої людині гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі, беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя при більшій свободі, визнаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилася з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними в них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини, нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування та допомогу, впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства, визнаючи, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності, беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (зокрема, в Статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, в Статті 10, а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження", посилаючись на положення Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновленні, на національному і міжнародних рівнях, на положення Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів, визнаючи, що в усіх країнах є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги, враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини, визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодилися про нижченаведене:

вгору

Частина І

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

Держави-сторони поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття 3

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-сторони зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-сторони забезпечують, щоб установи, служби та органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору чисельності та придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів щодо здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав. Держави-сторони вживають таких заходів у максимальних межах наявних у них ресурсів, і за необхідності, в межах міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-сторони поважають відповідальність, права та обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти та керувати дитиною з метою здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

Держави-сторони визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

Держави-сторони забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. (2) Держави-сторони забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами в цій галузі, зокрема у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

Держави-сторони зобов'язані поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Якщо дитина протизаконне позбавляється частини або всіх елементів індивідуальності. Держави-сторони забезпечують їй необхідну допомогу та захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Стаття 9

Держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом (1) цієї Статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Держави-сторони поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-стороною, наприклад при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-сторона надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-сторони надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10

Відповідно до зобов'язання Держав-сторін за пунктом (1) Статті 9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-сторону або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися Державами-сторонами позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-сторони надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.

Дитина, батьки якої проживають у різних Державах, має право підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті стосунки та прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-сторін за пунктом (2) Статті 9 Держави-сторони поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом, необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11

Держави-сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

3 цією метою Держави-сторони сприяють укладенню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Стаття 12

Держави-сторони забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати та передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини.

Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб; або

b) для охорони державної безпеки або громадського порядку (ordre public), чи здоров'я або моралі населення.

Стаття 14

Держави-сторони поважають право дитини на свободу думки, совісті та релігії.

Держави-сторони поважають права та обов'язки батьків і у відповідних випадках законних опікунів керувати дитиною в здійсненні її права методом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються.

Свобода дотримуватися своєї релігії або віри може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралі та здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

Держави-сторони визнають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.

Щодо здійснення даного права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, крім тих, які застосовуються відповідно до закону та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я та моралі населення або захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-сторони визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини. З цією метою Держави-сторони:

сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації і матеріалів, корисних для дитини в соціальному, культурному відношеннях та в дусі Статті 29;

сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки, обміну та поширення інформації і матеріалів, що надходять із різних культурних, національних і міжнародних джерел;

сприяють виданню та розповсюдженню дитячої літератури;

сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якоїсь групи меншостей або до корінного населення;

сприяють розробці належних принципів захисту дитини від інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення Статей 13 і 18.

Стаття 18

Держави-сторони докладають всіх можливих зусиль до того. щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

3 метою гарантування та сприяння здійсненню прав. викладених у цій Конвенції, Держави-сторони надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними обов'язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ.

Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми.

Стаття 19

Держави-сторони вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Такі заходи захисту у випадку необхідності включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідності початку судової процедури.

далі (статті 20-41, частини ІІ, ІІІ)

вгору